Facebook Twitter Youtube

Підстави застосування цивільно-правових примусових засобів

Голова Київського апеляційного адміністративного суду

Горяйнов Андрій Миколайович 


Головною метою права є справедливе поєднання свободи кожного члена суспільства зі свободою всіх. Для досягнення цієї мети використовуються різні правові засоби, в тому числі і примусового характеру.


Питання застосування примусових засобів в праві на сьогоднішній день є дискусійними. Існують різні позиції вчених щодо суб’єктів, порядку та підстав застосування примусу до учасників правовідносин. Особливо гостро ця проблема проявляється в сфері приватного права, що обумовлено специфікою диспозитивного (децентралізованого) методу регулювання суспільних відносин в цій сфері. Як відомо, приватноправові відносини будуються на засадах координації, що означає відсутність владного підпорядкування їх учасників один одному. Отже, справедливою є точка зору, що для регулювання приватноправових відносин примусові правові засоби не є пріоритетними. Як зазначав В.Ф. Яковлєв, цивільне право відноситься до галузей, регулюючий вплив яких у цілому необхідно визнати дозвільним. Регулювання приватних відносин будується  на широкому використанні начал диспозитивності та ініціативи суб’єктів і характеризується менш інтенсивним, ніж в деяких інших галузях, використанням примусу.


Однак, повна відмова від примусового впливу на поведінку учасників приватних правовідносин вбачається недоцільною і неможливою.


Усталеним на загальнотеоретичному рівні та в галузевих науках є поділ примусових засобів на певні групи (форми). Так, виділяють 1) міри відповідальності, 2) міри захисту, 3) превентивні міри та 4) припинювальні міри. Критерієм такої класифікації називають мету застосування примусових засобів або їх функції. Однак, можна стверджувати, що зазначені групи примусових мір мають і специфічні підстави їх застосування.


Підставою застосування примусових правових засобів є певні юридичні факти, тобто життєві обставини, з якими норми права пов’язують необхідність або можливість здійснення примусового впливу на учасників правовідносин. Застосування примусових мір в сфері публічного права є обов’язком певного органу чи посадової особи, який випливає з їх повноважень. В сфері приватного права ініціатива застосування примусових засобів, як правило, походить від самих учасників правовідносин. Отже, учасники приватноправових відносин наділені правом на застосування примусу, але не обов’язком.


Підставами застосування примусу можуть бути як дії, так і події. При цьому дії можуть бути як протиправні, так і правомірні. Однак, така позиція не поділяється окремими авторами, які досліджують категорію примусу в сфері приватного права. Найбільш розповсюдженим в юридичній літературі є розгляд примусових засобів в поєднанні тільки з такими правовими категоріями як «охорона» та «захист» суб’єктивних цивільних прав. Більшість вчених вважають, що міри примусу (примусові засоби) можуть реалізовуватися тільки в охоронних відносинах, а, отже, вони не можуть бути застосовані в рамках регулятивних правовідносин. Виходячи з цього, єдиною підставою застосування примусу іноді називають правопорушення, а застосування примусових засобів – реакцією на правопорушення. Однак, ця позиція не є безспірною.


Безперечно, примус як спосіб впливу на поведінку учасників правовідносин може застосовуватися тільки у разі, якщо існує так званий «конфлікт воль». Це обумовлено тим, що в результаті реалізації примусових засобів воля одного суб’єкта нібито знімається. Його поведінка стає вираженням волі іншої особи. Однак, не тільки правопорушення може призвести до конфліктної ситуації, коли усунення перешкод в реалізації суб’єктивних прав і задоволенні законних інтересів суб’єктів стає неможливим без примусового впливу. Цивільне правопорушення, елементами складу якого є протиправний характер поведінки, наявність шкоди (майнової та немайнової), причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою та вина правопорушника, є підставою застосування тільки мір цивільно-правової відповідальності. Міри захисту суб’єктивних цивільних прав (відновлювальні міри) можуть бути реалізовані за наявності тільки об’єктивно протиправної поведінки учасника цивільних відносин. Таку підставу застосування примусових засобів називають в юридичній літературі «правовою аномалією».


Крім того, відповідного до чинного цивільного законодавства міри правового примусу можуть застосовуватися і в деяких екстремальних ситуаціях для вирішення  певних проблем. Наприклад, реквізиція майна як примусовий засіб може здійснюватися за умов стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин. При цьому головною метою застосування примусу в цьому випадку є попередження тих чи інших небезпечних наслідків зазначених особливих обставин, їхньої локалізації. Отже, в цій ситуації виникнення права на застосування примусових правових засобів не пов’язується не з виною, ні з протиправністю поведінки особи, щодо якої здійснюється примусовий вплив.


Отже, міри, які застосовуються у випадках відсутності правопорушення, також можуть мати примусовий характер, оскільки їх застосування має на меті обмеження свободи вибору варіанту поведінки суб’єктом, щодо якого вони застосовуються.


 Таким чином, підставами застосування цивільно-правових примусових засобів є: цивільне правопорушення; об’єктивно протиправна поведінка особи та надзвичайні обставини, які створюють загрозу завдання шкоди життю, здоров’ю чи майну осіб.

Зателефонувати до суду   • 044 254 21 99 • 097 517 67 65