Якість роботи суду

Якість роботи суду

Результати опитування щодо якості роботи суду 2015 року

Кодекс суддівської етики


Всі ми рівні: доступність по-українськи на прикладі суду

Про неї багато говорять, проте вона все ще залишається недосяжною.

Що таке інклюзивність?

Інклюзивна інфраструктура, яка комфортна для людей на візках, для батьків із немовлятами, для літніх людей має стати нормою для України.
Поширена думка: якщо чуємо слово «іклюзивність», отже, мова йде про людей з інвалідністю. Насправді це те, що стосується кожного. Інклюзивність – це планування міста, що передбачає доступність для усіх.

За останнім висловом Андрія Реви, міністра соціальної політики, в Україні 90% інфраструктури не відповідає нормам доступності та не пристосована для осіб з інвалідністю. Відсутність комфортного середовища обмежує людей.

Функція суду – бути доступним

СРСР припинив своє існування 27 років тому, але з його минулим ми живемо досі. Радянська архітектура не передбачала однакової доступності для всіх. Безліч сходів, високі бордюри, будівлі без ліфтів – все це вона залишила нам у спадок. Зруйнувати старі будівлі – справа марна. Залишається спланувати, як з інклюзивним підходом переробити місто.

Споруда, у якій розміщується Київський апеляційний адміністративний суд, була побудована ще у 1975 році для заводу «Арсенал». У 2011 році установа отримала будівлю не у найкращому стані. Замість презентабельного входу були розвалені сходи. Тоді доступність була планом на майбутнє.

Зараз працівники апарату суду зробили, за їхніми словами, мінімум того, що може спростити перебування людей з інвалідністю в приміщенні. Біля входу до будівлі тепер є сходи та пандус. Можна вибрати, як саме громадянам зручно потрапити до суду. Є схема першого поверху, перекладена шрифтом Брайля. На підлозі є  жовті контрасті смуги, що мають допомогти людям із вадами зору зорієнтуватися у залі для відвідувачів.

«Я не вважаю, що ми тут зробили якийсь подвиг. Державний орган має виконувати свою функцію – бути доступним для будь-кого», ― розповідає керівниця апарату суду Ірина Герасименко. «Зараз, коли говорять про пристосування приміщень, то згадують передусім про пандус. Але це смішно… Це найпростіша задача, що має бути вирішена. Літня людина, якій важко підійматися сходами, обере шлях піднятися пандусом, триматися за перила. Також ми звернули увагу, що традиційно згадують і про кнопку виклику для людей з інвалідністю. Прикро, що мало хто розуміє, що не стає питання про адаптацію, щоб нагадати людині, що вона має інвалідність. Будівля від самого початку має бути доступна для всіх».

Спершу працівники суду користувалися лише державними будівельні нормами та робили все інтуїтивно. Вони намагалися поставити себе на місце людини й уявити, що їй буде потрібно. Подивитися на старання приїхав експерт Національної асамблеї людей з інвалідністю Володимир Азін. За словами Ірини Євгенівни, після знайомства та спілкування з ним, з'явилося розуміння, навіщо все це робиться. Точно не для звітності.

«Це приміщення ніколи достатньо не адаптується. Але люди, які тут працюють, можуть щось змінити», ― такої думки дотримуються в суді. Якщо у громадян виникають труднощі: потребують пояснення або не можуть знайти потрібну залу ― вони можуть звернутися до судових розпорядників, які перебувають у приміщеннях загального доступу.

Суд – це спілкування

Задля того, щоб удосконалити вміння спілкуватися з різними громадянами, серед співробітників провели експеримент. Набрали групу з 5 працівників, які протягом півроку вивчали основи жестової мови. «Азбука називається дактиль. Взагалі її легко засвоїти. Жестова мова не є складною на базовому рівні, щоб люди могли прояснити якісь банальні питання, як кудись пройти, яка зараз година, чи мені необхідна допомога. Але ніхто до нас не звернувся. Не було прецеденту», ― згадує Ірина Герасименко.

Працівниця інформаційного центру Наталія Єсауленко розповідає, що до неї звертаються різні люди. Кожного потрібно вислухати та знайти рішення проблем. Для Наталії насамперед це звичайні громадяни без юридичної освіти, які шукають допомоги та роз’яснення. «Був чоловік, який забув слуховий апарат. Це не проблема. Писали на аркушах паперу», ― розповідає Наталія.  

Наступного року в суді планують відновити ліфтове сполучення на другий поверх. Зараз, якщо учасник спору – людина з інвалідністю або тимчасово маломобільна особа, то, за проханням, проведення судового засідання переноситься на перший поверх. Проте така процедура обмежує людину, адже вона має пояснити, чому потрібно перенести слухання в іншу залу.

Створювати зручний простір для громадян неможливо без їх участі. У суді розіслали анкети до громадських організацій людей з інвалідністю, щоб дізнатися, чого їм не вистачає у суді. Працювати весь час інтуїтивно не найкраща ідея. Треба запитувати, але не в держбуднормах, а у тих, кого це стосується.

В апараті суду розробляють професійну програму для залучення людей з інвалідністю. «Ми хочемо залучати майбутніх юристів до профорієнтаційного табору. Поки не зрозуміло, з ким контактувати. Я б обрала старших школярів, бо вони у цей час визначаються, куди будуть вступати», ― ділиться планами Ірина Євгенівна. Головна мета проекту в тому, щоб показати: існує можливість успішно реалізуватися в такій сфері як юриспруденція. 

Можна ідеально переобладнати приміщення суду, створити освітні програми для людей з інвалідністю, проте за межею будівлі все залишається без змін ― нерівно та недоступно. Ще у минулому столітті французька мислителька Сімона Вейл говорила, що рівність ― це принцип, згідно з яким рівна увага приділяється потребам усіх людей. Людина з інвалідністю не обмежена у своїх можливостях і не має особливих потреб. Усі обмеження – від недоступного середовища та майже повної відсутності умов для їх реалізації.

 

 



© Київський апеляційний адміністративний суд

Карта сайту

Всі права на матеріали, розміщені на сайті www.kaas.gov.ua, охороняються згідно з законодавством України. При
використанні будь-яких матеріалів з сайту посилання (у разі використання в Інтернеті прямий, не закритий від
індексування гіперлінк) на www.kaas.gov.ua є обов’язковим.