Річний звіт Київського апеляційного адміністративного суду






Якість роботи суду

Якість роботи суду

Результати опитування щодо якості роботи суду 2015 року

Кодекс суддівської етики


Суддя КААС Оксана Епель про практику адмінсудів щодо порушення митних правил

Протягом останніх років спостерігається зростання кількості справ про порушення митних правил: у 2016-му році – 23 200 справ, у минулому році цей показник збільшився на третину до 32 300 справ. При цьому, близько 30 % спорів із зазначеної кількості справ проходять процедуру судового оскарження. Наприклад, на розгляді Київського апеляційного адміністративного суду у 2017 році перебувало 438 справ даної категорії, з яких майже 80% вирішено на користь суб’єкта господарювання – позивача. 

Така статистика на думку судді-речника Київського апеляційного адміністративного суду Оксани Епель переважно зумовлена невиконанням або неналежним виконанням митними органами покладеного на них обов’язку доказування в адміністративних справах, що регламентований ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (не доведення митним органом правомірності прийнятого ним рішення, дії чи бездіяльності, що є предметом спору, неподання суду взагалі жодних доказів або подання формальних документів, які не тільки не надають суду можливості перевірити правильність висновків зазначеного суб’єкта владних повноважень, а й взагалі встановити, з чого він виходив, вчиняючи оскаржувані владно-управлінські дії (бездіяльність) чи приймаючи певне рішення). 

Оксана Епель окреслила найбільш розповсюджені види митних спорів, які розглядаються судами адміністративної юстиції:
1. Оскарження рішень про коригування митної вартості;
2. Оскарження рішень про визначення коду товару;
3. Повернення надміру сплачених митних платежів.

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ПРО КОРИГУВАННЯ МИТНОЇ ВАРТОСТІ
«Спори з оскарження рішень про коригування митної вартості переважно виникають у зв’язку з тим, що митним органом не визнається задекларована особою митна вартість товару за ціною контракту. Як правило, спочатку це призводить до витребування митницею в декларанта ряду додаткових документів, більшість з яких взагалі не стосується митної вартості (наприклад, сертифікат якості імпортованого товару), а потім – до прийняття протиправного рішення про коригування заявленої ним митної вартості», – зазначила Оксана Епель. За її словами, коли ж такі справи проходять процедуру судового розгляду, митний орган наполягає на тому, що витребування додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості є його дискреційним повноваженням, а ненадання повного переліку документів – безумовною підставою для її коригування.

«Разом з тим, з аналізу ст.ст. 53, 54 Митного кодексу вбачається, що митні органи дійсно наділені повноваженнями щодо здійснення контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження мають здійснюватися ними у спосіб, установлений законом, тобто, в даному випадку, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості», – повідомила Оксана Епель. 

Суддя вказала, чим можуть бути зумовлені зазначені сумніви:
- неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів (тобто відсутністю інвойсу, певних рахунків тощо);
- невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів (тобто розбіжністю між задекларованим товаром і тим, що фактично імпортується);
- порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

«При цьому, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість», – розповіла Оксана Епель.

Крім того, за її словами, непоодинокими є випадки коригування митним органом заявленої декларантом митної вартості на тій підставі, що сума, зазначена в інвойсі (рахунку-фактурі), на думку контролюючого органу, не підтверджена. «Формально ці відомості безпосередньо стосуються заявленої митної вартості, але при цьому ст.53 Митного кодексу України, якою як раз таки й врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість, зокрема й в інвойсі», – сказала Оксана Епель. Слід зазначити, що аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 р. по справі № 809/1884/16.

Проблемним, на думку Оксани Епель, також залишається питання щодо обрання митним органом методу коригування заявленої декларантом митної вартості у разі її невизнання. «У переважній більшості випадків коригування здійснюється митницею за шостим (резервним методом), водночас далеко не завжди митниця обґрунтовує та може в наступному довести перед судом неможливість застосування жодного з методів коригування, що передують шостому методу (ч.3 ст.57 МК регламентує, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу) та надати докази правомірності його застосування», – розповіла Оксана Епель.

«Отже, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган обов’язково повинен зазначити обґрунтування щодо зроблених них коригувань з використанням другорядних методів (ціни ідентичних або подібних товарів). Ці обґрунтування неодмінно повинні містити не лише загальні найменування товарів, а й відомості про обсяги товарів, умови поставки, комерційні умови. А в разі застосування резервного методу – про неможливість застосування попередніх другорядних методів та докладну інформацію з джерелами, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості за шостим методом», – продовжила суддя. 

Оксана Епель звернула увагу на те, що відомості про підстави коригування заявленої митної вартості та вищевказані джерела показників ціни мають бути ідентичними як у прийнятому митницею рішенні про коригування митної вартості, так і в картці відмови у прийнятті митної декларації, що виноситься разом із ним. Вона навела в якості практичного прикладу справу № 809/4367/15, в якій митницею було скориговано товариству заявлену ним митну вартість за шостим резервним методом, про що прийнято відповідне рішення та картку відмови. «Але, у ході судового розгляду спору було встановлено, що джерела інформації, на які митниця послалася в обґрунтування правомірності коригування митної вартості, у рішенні про коригування митної вартості та у картці відмови є різними, а саме – зазначені різні митні декларації, що саме по собі виключає правомірність здійснення відповідного коригування ціни», – сказала Оксана Епель.

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ПРО ВИЗНАЧЕННЯ КОДУ ТОВАРУ
Підставою виникнення спорів даного виду є невизнання митним органом визначеного декларантом при імпортуванні товару коду за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД). 

«Аналіз ст. 356 МК України надає підстави вважати, що дійсно митні органи мають право здійснювати контроль правильності класифікації декларантом товарів та в разі наявності обґрунтованих сумнівів вимагати від нього додаткові відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них, а в декларанта у такому разі виникає обов’язок їх надати. Виявлення контролюючим органом під час митного оформлення товарів або після цього порушення правил класифікації товарів надає йому право самостійно класифікувати такі товари за УКТ ЗЕД», – сказала Оксана Епель. 

Втім, за її словами, реалізація зазначеного повноваження митниці кореспондується з необхідністю дотримання принципів виваженості та обґрунтованості при прийнятті відповідного рішення.

Оксана Епель в якості прикладу навела справу №808/4428/15, в якій митниця класифікувала імпортований товар за іншим кодом УКТ ЗЕД, ніж був визначений декларантом, посилаючись на висновок Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень (далі – СЛЕД), відповідно до якого товар, аналогічний тому, що ввозиться позивачем, містить іншу кількість ароматичних вуглеводів, ніж заявлена, що змінює його код за УКТ ЗЕД та, відповідно, розмір митних платежів. 

«При вирішенні даного спору Верховний Суд зробив чіткий висновок про те, що при митному оформленні товару декларант вказав у митній декларації саме ті характеристики товару, які були зазначені виробником та експортером товару в усіх товаросупровідних документах, що додавались до митної декларації, а також ті дані, які були вказані в експортній декларації країни експортера ввезеного товару, до яких відповідно до Міжнародної конвенції «про спрощення та гармонізацію митних процедур» застосовуються одні і ті ж правила класифікації для тлумачення та встановлений єдиний обсяг розділів, груп, товарних позицій і субпозицій. При цьому, інформація про товар, яка розміщена на веб-сайті або міститься у товаросупровідних документах виробника цього товару, є достовірною до тих пір, поки не буде доведено протилежне», – повідомила вона. За словами Оксани Епель, аналогічний правовий підхід Верховним Судом також застосовано в постанові по справі №808/2518/17

«При розгляді адміністративними судами справ з приводу оскарження рішень про визначення коду товару за УКТ ЗЕД здійснюється ретельна перевірка його відповідності відомостям товаросупровідних документів та інформації товаровиробника, розміщеній на його сайті. Водночас, митний орган повинен не лише голослівно послатися на експертні висновки щодо подібних товарів, а довести, що ним дійсно були реалізовані всі надані йому повноваження, зокрема відібрані зразки саме імпортованої продукції та забезпечено проведення саме щодо них відповідних експертиз (як таке передбачено ст. 356 МК). В іншому ж випадку діє презумпція правомірності декларанта і адмінсуди констатують неналежне виконання митним органом покладеного на нього обов’язку доказування (ч. 2 ст. 77 КАСУ)», – сказала Оксана Епель. 

ПОВЕРНЕННЯ НАДМІРУ СПЛАЧЕНИХ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ
Спори по даній категорії справ виникають у зв’язку з порушенням митними органами процедури повернення надміру сплачених суб’єктами господарювання митних платежів при здійсненні митних формальностей під час імпортування товарів на територію України. 

«З системного аналізу норм чинного законодавства, якими врегульовано процедуру повернення надмірно сплачених митних платежів (ст. 301 Митного кодексу, ст. 43 Податкового кодексу), вбачається, що на митні органи покладено зобов’язання за заявою суб’єкта господарювання, яким було сплачено до бюджету кошти внаслідок протиправного коригування митницею заявленої ним ціни товару при його імпортуванні, скласти висновок про їх повернення та направити його до відповідного органу Державної казначейської служби України. Тобто, визнання в судовому порядку протиправним рішення митниці про коригування митної вартості, за яким імпортером вже були сплачені відповідні митні платежі, зумовлює набуття такими коштами статусу надмірно сплачених та, відповідно, є безумовною правовою підставою для їх повернення митницею платнику», – повідомила Оксана Епель.

За її словами така правова позиція є усталеною в практиці адміністративних судів (постанови Верховного Суду від 03.04.2018 р. по справі № 814/813/17, від 17.04.2018 р. по справі № 810/5133/15, від 24.04.2018 р. по справі № 814/1980/16). Втім суддя рекомендує звернути увагу на те, що подеколи суб’єкти господарювання звертаються до митних органів з приводу повернення коштів за виконаними податковими зобов’язаннями як помилково сплачених за відсутності достатніх правових підстав для цього. Наприклад, заявлення декларантами до повернення сум, самостійно сплачених митних платежів.
«В такому випадку митному органу, до якого звертається такий заявник, належить встановити, з чого саме складається заявлена до відшкодування сума коштів. В іншому ж разі відбувається порушення вищевказаної процедури повернення з обох сторін – заявника та митниці (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду по справі № 814/1980/16)», – зазначила Оксана Епель.

Вона також звертає увагу й на те, що рішення митниці в разі відмови в задоволенні вимог заявника про повернення надмірно сплачених митних платежів має бути обґрунтованим, тобто містити чіткі підстави відмови та відповідні нормативні посилання. «У випадку необґрунтованої відмови митного органу у вчиненні дій, спрямованих на повернення платнику надмірно сплачених коштів належним способом захисту його прав у суді буде зобов’язання митниці скласти та надати відповідному територіальному органу Державної казначейської служби України висновок про повернення надмірно сплачених платежів», – зазначила суддя, наголосивши при цьому, що саме такий правовий підхід відповідає практиці Верховного Суду (наприклад, постанова Верховного Суду по справі № 810/5133/15).

Наостанок Оксана Епель вказала, що дієвим інструментом для мінімізації спорів про порушення митних правил є неухильне дотримання як митними органами, так і самими імпортерами (позивачами) законодавчо регламентованих процедур здійснення митних формальностей та повернення надмірно сплачених митних платежів. 

Джерело – Vectornews



© Київський апеляційний адміністративний суд

Карта сайту

Всі права на матеріали, розміщені на сайті www.kaas.gov.ua, охороняються згідно з законодавством України. При
використанні будь-яких матеріалів з сайту посилання (у разі використання в Інтернеті прямий, не закритий від
індексування гіперлінк) на www.kaas.gov.ua є обов’язковим.